  
|
 |
|
|
|||||
|
||||||
|
|
| Про долар бідний замовте слово |
|
|
|
19.09.2007 18:13
|
|
Доля головної світової валюти викликає побоювання. Процес виходу з доларових активів набирає оберти. Зовнішній борг США, що впритул наблизився до 9 трлн дол., у першій половині вересня, безсумнівно, перевищить цю цифру. І Конгрес буде знову змушений підвищити "стеля". Останній раз рішення про підвищення боргового ліміту було прийнято 16 березня 2006 року. Вражає навіть не сама цифра боргу (стосовно ВВП вона хоч і висока, але все-таки в рамках пристойностей), а скоріше злоякісна динаміка його росту - до моменту вступу Джорджа Буша на президентську посаду борг становив усього 5,6 трлн дол. А от сума ж внутрішнього боргу - 38 трлн дол. або більше 300% ВВП дійсно вражає. Ще один тривожний момент - постійне збільшення й без того гігантського дефіциту платіжного балансу. Він склав близько 6% ВВП торік, а в цьому виросте до 6,5% ВВП, переступивши ще далі за кризову по мірках МВФ чортові (5% ВВП). Фактично такий жахаючий показник дефіциту платіжного балансу означає, що американці щорічно протягом останнього років споживають на 6-6,5% більше, ніж виробляють. При цьому економіка США має потребу в постійному фінансовому підживленні ззовні, що складає більше 2 млрд дол. щодня для фінансування річного дефіциту в приблизно 800 млрд дол. И дійсно, США фактично нема чого запропонувати світовому ринку. Це країна з померлою сталеливарною, умираючою автомобілебудівною, машинобудівною й іншою галузями. Ніколи гіганти світового автопрому Ford і Chrysler тягнуть досить животіння, GM і зовсім кілька років перебуває на волоску від банкрутства, а лідером продажів автомобілів в Америці стала японська Toyota. Не краще справи й в інших галузях промисловості. Так, якщо подивитися поточний платіжний баланс США, те єдиним сильним експортним рядком у ньому буде літакобудування. І все. ВВП США зростає винятково за рахунок досить волатильных і хитких доходів фінансового сектора економіки. При цьому звикле жити в борг населення практично відмовилося від яких-небудь заощаджень. А створювані в економіці робочі місця - це по більшій частині ціла армія юристів, фінансистів і ріелторів. Будівельний бум за деякими оцінками призвів до створення близько 5 млн нових робочих місць. При ймовірному краху ринку нерухомості всі ці люди опиняться на вулиці. И все-таки ми поквапилися із заявою про те, що США нема чого надати світовому ринку. У сформованій ситуації самим головним експортним товаром Америки став долар. От що із цього приводу пише американський економіст Френк Шостак. "Найважливішим фактором, що сприяє залученню капіталу з іншого світу в США, є збільшення американської грошової маси. Той факт, що долар США є основними міжнародними коштами обміну, створює для Америки можливість перенаправляти реальне постачання з інших країн у свої межі. Інакше кажучи, коли випускаються нові долари, те першими їхніми одержувачами стають американці, які можуть обміняти їх на іноземні товари й послуги. Американці мають можливість здійснювати обмін "нічого на щось", тому що тільки США можуть випускати американські долари". Постійний експорт доларів змусив США вдатися до їхньої прискореної емісії. Причому, якщо ріст звичайної грошової емісії (що виражається агрегатом М1) ще знаходиться в рамках пристойностей, то вибухове зростання кредитної емісії (виражається агрегатом М3) викликає нежартівливі побоювання економістів. Результат - зростання інфляції не тільки в США, але й у всій світовій фінансовій системі, що абсорбує долари. Зрозуміло, подібний обмін, що генерує доларову інфляцію, "нічого на щось" не може тривати нескінченно довго. Він можливий рівно до тих пір, поки у світі будуть вірити, що на пред'явлені назад американській економіці долари можна хоч щось купити. Тривожна макроекономічна ситуація в США поступово цю віру підриває. Дотепер основні торговельні партнери США й інші країни обмінювали свої товари на долари й казначейські зобов'язання уряду США, так звані Treasury bonds. Ці країни зібрали гігантські золотовалютні резерви, переважно також у доларах і доларових цінних паперах. У Китаю резерви оцінюються в більш ніж 1,3 трлн дол., у Японії - більше 900 млрд дол., у Росії - більше 410 млрд дол., у Тайваневі - більше 260 млрд дол. Всі ці країни, що фінансували дефіцит платіжного балансу США, фактично й були основними спонсорами й американським бумом нерухомості останнього років (що закінчився масштабною іпотечною кризою), і неприборканого споживання, і війни в Афганістані й Іраку, і "росту" ВВП США. Помітимо, що в останні роки номінальний ВВП куди вище реального - американська статистика не коштує на місці й впроваджує у ВВП усякі сумнівні з погляду економічної науки хитрості начебто гедоністичних коефіцієнтів, щоб картина не була зовсім обтяжуючою. Сумніву у фінансовій стабільності американської економіки змусили деякі країни, що володіють значними ЗВР, почати їхню поступову диверсифікованість. Так, Росія тримає лише 45% активів у доларах (інше - в основному в євро й небагато в британських фунтах і японській ієні). Зробила диверсифікованість своїх нагромаджень і Індія. Країни-лідери за обсягом ЗВР - Китай і Японія - також усе наполегливіше заявляють про намір скоротити частку долара у своїх запасах. Однак їхні дії обмежені. Якщо, наприклад, той же Китай почне інтенсивно розпродавати долари, то тим самим він девальвує власні ж ЗВР і виявиться в положенні унтер-офіцерської вдови, що сама себе висікла. З іншого боку, неясні довгострокові перспективи американської валюти все-таки змушують центробанки прибігати до дуже поступової й обережної диверсифікованості. Так, за даними ЄЦБ із 2000 по 2006 роки частка євро у світових резервах виросла з 18 до 25,8%, при цьому частка долара скоротилася з 71 до 64,7%. процес, ЩоНабирає чинність, рятування від доларових активів супроводжується падінням вартості долара щодо основних валют. Так, US Dollar Index (індекс вартості долара щодо кошика валют з євро, японської ієни, британського фунта, канадського долара, шведської крони й швейцарського франка) упав з максимумів 2002 року в 120 пунктів до нинішнього 81 пункту. Якщо виключити з індексу штучно занижувані й низькоприбуткові валюти - японську ієну й швейцарський франк, падіння долара буде ще більш вражаючим. Паралельно ріст вартості золота, срібла, платиноїдів, і почасти сировинних контрактів можна розглядати як спробу втечі інвесторів з доларових активів в "тихі гавані" традиційних цінностей. І хоча часи золота як світового грошового еквівалента, цілком ймовірно, минули, у нього дотепер збереглася одна явна перевага перед доларом (та й перед будь-якою іншою паперовою валютою) - його кількість не можна миттєво збільшити лише по примсі монетарної влади тої або іншої держави. Тим часом непохитну колись віру в долар почали втрачати не тільки центральні банки, але й частки власники американської валюти. Якщо загальний обсяг доларів у центробанків рівняється приблизно 4-4,5 трлн дол., то в приватних власників по усім світі є, по оцінці американського економіста Фреда Бергстена, куди більша сума - 10-11 трлн дол. "Розпорошеність" цієї суми між дрібними власниками призводить до дуже повільного й поступового рятування від долара. Але якщо цей процес набере чинність, долар одержить удар не менш серйозний, чим дії найбільших центробанків. Адже на відміну від них приватні власники не обмежені у своїх діях політичними міркуваннями й вільні переходити з одного виду активів в інші. Упевненості валютним "ведмедям" по доларі додає й те, що проблеми з ліквідністю, викликані кризою іпотечного кредитування в США, а також загальне ослаблення американської економіки, змусять ФРС у найближчі місяці знизити дисконтну ставку, що зробить долар менш дохідним щодо інших валют. Якщо ставка буде знижена, це може привести до додаткового відтоку коштів з номінованих у доларах активах. Падіння долара, що спостерігалося дотепер, було плавним і керованим. Однак не можна виключити також і варіант неконтрольованого обвалу. Такий дуже малоймовірний поки що варіант можливий при масштабному одноразовому продажі доларів одним з великих валютних гравців. І хоча великим власникам доларів його падіння невигідно, цей крок теоретично може бути зроблений виходячи з політичних міркувань. Незважаючи на всі ці найтяжкі проблеми американської валюти, є фактори й на користь долара. Так, крім політичної й економічної обмеженості для маневру центробанків, завдання рятування від долара додатково ускладнюється також відсутністю гідної альтернативи. За певних умов її роль здатна грати євро, однак його різка й істотна ревальвація щодо долара надзвичайно невигідна європейським експортерам. Іншою можливою підтримкою для долара могла б стати тверда позиція ФРС, особливо у випадку підвищення ставки. Однак такий варіант розвитку подій представляється вкрай малоймовірним через страх американської монетарної влади перед можливим крахом фінансових міхурів і викликаного їм скочування економіки в дефляційну спіраль а ля Велика депресія. Недарма нинішнього голови ФРС США Бена Бернанке фінансисти охрестили "Вертоліт Бен" через його невдале цитування фрази відомого американського економіста Мілтона Фрідмена про необхідність "скидати гроші з вертольота" для боротьби з можливою дефляцією. Після відмови уряду США від золотого забезпечення своєї валюти в 1971 році, що ознаменував катастрофу Бреттон-Вудської валютної системи й перехід до системи плаваючих валютних курсів, за доларом фактично не залишилося нічого, крім репутації. А репутацію треба постійно підтверджувати. Схоже, що долар із цим завданням справляється усе гірше й гірше. Чи допоможе Бернанке? У містечку Джексон Хоул (штат Канзас) відбулося очікуване всіма інвесторами миру подія - перший значний публічний виступ голови ФРС США Бена Бернанке після вплинувшої на світові фінансові ринки іпотечної кризи. Однак той залишився вірний своїй академічній манері й лише мимохіть торкнувся ситуації на ринках і поточних економічних проблемах, не давши ніяких чітких натяків на рішення про долю дисконтної ставки. И хоча мова складалася аж з 5 400 слів, не вважаючи виносок і цитат, для інвесторів у ній виявилося досить мало корисної інформації. Бен Бернанке довго й докладно міркував про "еволюцію іпотечного ринку США", починаючи свої історичні екзерсиси з кінця позаминулого століття. Так, він відзначив, що наприкінці XIX і в перших декадах XX століть іпотечні кредити по нинішніх умовах "бери не хочу" здалися б фантастикою - тоді вони видавалися на досить жорстких умовах. Первісний внесок по кредиту становив 50% вартості нерухомості, при цьому самі кредити були дуже короткими, найчастіше десятилітніми. З педантизмом історика Бен Бернанке поринув у тонкості житло-іпотечної політики Франкліна Делано Рузвельта в рамках його псевдосоціалістичного Нового курсу (New Deal), відзначивши при цьому розширення іпотечного ринку, зниження первісного внеску й збільшення строків кредиту. Новий курс сформував основи іпотечного ринку на декади вперед - лише в 2000-і був знижений типовий початковий внесок в 20% від вартості нерухомості, а стандартний строк кредиту в 30 років так і залишився практично незмінним і понині. Іншою масштабною зміною стало формування в 1970-х вторинного іпотечного ринку й випуск іпотечних облігацій напівдержавними Ginnie Mae і Freddie Mac. Однак бум секьюритизації довівся на початок поточного століття. Тепер 56% усього іпотечного ринку США секьюритизовано, на відміну від 10% в 1980-і й 1% в 1970-і. Бен Бернанке відзначив, що подібний рівень секьюритизації небезпечний тим, що знижує вимоги позичальника до боржника й відучує банки від пильної уваги до платоспроможності клієнтів. У своєму ж коротенькому пасажі про можливе рішення по ставках 18 вересня Бен Бернанке був надзвичайно мрячний: "Успішно функціонуючі фінансові ринки важливі для процвітаючої економіки: ФРС готова вжити додаткових заходів по забезпеченню додаткової ліквідності й стабілізації фінансових ринків". Але далі, що зраділи спекулянтам було сказане наступне: "Проте в обов'язки ФРС не входить (і йде врозріз із основним призначенням ФРС) захист кредиторів і інвесторів від наслідків, до яких привели їх невиправдані фінансові рішення". Ця фраза - прозорий натяк на так званий moral hazard, моральний ризик або погрозу безвідповідальності. Цей термін зародився у зв'язку з вивченням ринків страхування. Суть полягає в тім, що зниження ставки може ще більше притупити в інвесторів почуття ризику й відповідальності за свої вчинки, точно так само як більша сума по страховці може притупити почуття ризику й відповідальності в автовласника на дорозі. Але відразу Бен Бернанке додав: "Розвиток подій на фінансових ринках може привести до серйозних економічних наслідків, які будуть очевидні далеко за межами ринків, тому, ухвалюючи рішення щодо монетарної політики, ФРС повинна їх ураховувати". finance.ua |
Завантаження...
|
|
|
